Кардиохирургия первых часов жизни

“Тот, кто прикоснется к сердцу – навсегда потеряет уважение друзей и будет осужден» - говорили наши предки много столетий назад. А в наше время, на V Украинском форуме Врожденных пороков сердца, эту фразу процитировал Илья Емец, руководитель Центра детской кардиохирургии.
Можно себе представить смелость того, кто впервые решился сделать операцию на сердце, тем самым спасая жизнь другого человека…
Сегодня в мире масса медучреждений в области кардиологии, как взрослой, так и детской. И в этом году Форум был посвящен кардиохирургии первых минут жизни. Главный акцент – наши специалисты впервые в МИРЕ используют пуповинную кровь в кардиохирургии у новорожденных малышей с Врожденными пороками сердца (ВПС). Ведь в Украине ежегодно 5-6 тысяч детей рождаются со сложными пороками, и только операция дает шанс ребенку выжить. По словам Ильи Емца, если объединить не только пороки сердца, но вообще охрану материнства и детства - это была бы лучшая государственная программа в Украине.
Больше всего на свете родители боятся того, что может принести малышу боль. Но как сказала одна мама, сопровождая своего ребенка на операцию: «Я отдаю его для того, чтобы встретить». А ведь отдаем мы его действительно в хорошие руки, потому - что перед украинскими детскими кардиохирургами так и хочется «снять шляпу». Постоянные разработки, исследования, нововведения, проведение сложнейших операций, регулярные стажировки в лучших зарубежных клиниках. И вот результат – мы можем оперировать любые пороки, которых в мире насчитывается свыше 150. Всего в Украине 4 основных центра кардиологии и кардиохирургии для детей – в Киеве, Львове, Донецке и Днепропетровске. И уважение вызывает то, что вот уже 5 лет подряд американская команда из г. Сиетл приезжает в киевский центр чтобы «учиться вместе с нами», проводить совместные операции, обмениваться опытом друг с другом. И когда корреспонденты задали вопрос кардиохирургу из Сиетла о том, будут ли они использовать метод пуповинной крови в США, последовал ответ «Мы привезли своих профессоров, чтобы научиться у вас»…
Благодаря телемосту из Донецка, в Форуме принимали участие наши донецкие специалисты – Игорь Мокрик и его команда. Сейчас они активно занимаются биотехнологиями в кардиохирургии. Также разрабатывается проект создания нового современного корпуса в Донецком центре детской кардиохирургии, при поддержке Фонда, как одного из основных партнеров. Помимо этого мы регулярно оказываем целевую помощь на обеспечение операций детей донецкого центра. Ведь операция на сердце для такого малыша – это его второе рождение.

«Сиротству – нет!» - фонд Рината Ахметова и ФК «Шахтер» объединяют усилия

Вчера, 23 сентября, состоялась презентация нашего совместного партнерства с ФК «Шахтер» - «Сиротству – нет!». Один из футболистов команды – Рустам Худжамов, вместе с женой Стеллой, откровенно рассказал о том, что они усыновили ребенка. У нас было очень много переживаний, ведь тема очень тонкая и деликатная. Но все прошло в абсолютно доброжелательной атмосфере.
Маленький Женя (ему в октябре исполнится 2 годика) с первых минут покорил всех в зале, и многочисленную прессу и главного тренера команды Мирчу Луческу. Абсолютно счастливый ребенок, с довольным видом сидел на руках у Рустама, бегал по залу, а самое главное с самой настоящей детской искренностью называл Рустама и Стеллу «мама» и «папа». Присутствующие тихо перешептывались друг с другом о том, какое поразительное сходство у папы с ребенком, а какая у них любовь, а как он ласкового его обнимает и т.д. Глядя на них, сразу понимаешь это его родители, именно они должны были появиться в жизни малыша. Отвечая на вопросы журналистов Рустам сказал, очень важную вещь: «…надо отбрасывать все свои сомнения и усыновлять ребенка, потому что сомнения – это ничто по сравнению с ребенком».

Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України» оголошує запуск програми грантів для незалежних мистецьких проектів і³ [ідея – імпульс – інновація].

Отже, нарешті! Нарешті ми запускаємо програму грантів для митців та інших авторів незалежних проектів. Ми хотіли, щоб назва нашої програми відбивала те, як програма себе бачить. Тому назвали її і³ [ідея-імпульс-інновація]. Для нас програма – це певний імпульс, який – будучи наданий вартісній ідеї – призведе до інновації. Бо ж українській культурі вкрай потрібні новації. Звідси ця тричленна структура: ідея – імпульс – інновація. І звідси і³. Але це ще не все. Трійка стосується і типів грантів, які надаватимуться в рамках програми: гранти на створення мистецького/культурного продукту для інституцій, гранти на створення того-таки продукту для окремих митців, тобто, як ми це називаємо, індивідуальних авторів, і гранти на професійні подорожі. При чому, оці останні потрібні надзвичайно. Бо ж для того, щоб людина могла вільно працювати в царині культури, їй треба не лише мати фінансову підтримку. Їй треба їздити і дивитися. І їздити якнайчастіше. Програма і³ спрямована й на те, щоб стимулювати мобільність у культурному середовищі. Бо ж усі ми розуміємо, що культура давно втратила локальний вимір і є явищем міжнародним. Не вірте тим, хто каже, що митець має відгородитися від усього світу у власній майстерні :) Митець, режисер, актор, критик, куратор і письменник – всі вони повинні подорожувати і насичувати своє око.
А також вчитися і вчити інших. Отже, нарешті! Нарешті запускаємо програму і³, яка має стати реакцію на всі ці виклики.

Проект Алевтини Кахiдзе "Я запiзнююся на лiтак, на який запiзнитися неможливо"

Проект Алевтини Кахідзе «Я запізнююся на літак, на який запізнитися неможливо» став викликом і випробуванням і для Алевтини, і для нас – вже на самому початку програми. По-перше, ми хотіли підтримати і наголосити цю метафору – відкритості й готовності реагувати на запотребування мистецького середовища. Хоча для нетренованого ока ці запотребування можуть виглядати – гмммм – дивно чи, принаймні, неочікувано. Але довгі роки роботи в царині культури навчили: як би дивно не виглядала річ на початку, вона може обернутися на вкрай потрібну, без якої абсолютно не можлива діяльність у цій сфері. Чого варті самі закупівлі соломи і очерету для Музею народного побуту в Пирогові (а це ще один наш проект).

Так от, Алевтині був потрібен власний літак – прийнамні так здавалося з першого погляду. Насправді, вона просила, аби власнийк літака нарисував землю з приватного борту. Звичайно ж, лист Кахідзе не можна було сприймати буквально.
Це було звернення до неможливого. І саме про це йшлося у її проекті для виставки «Безкрайня сфера» куратора Томаса Труммера (Siemens artprogram).

Йшлося про картинки, які б нарисував власник літака, як про таке, що не може сповнитися в реальності, є поза межами досяжності. І реакція з боку фонду – готовність надати Алевтині такий літак – суттєво звузила ці межі досяжного.

Йшлося про картинки, які б нарисував власник літака, як про таке, що не може сповнитися в реальності, є поза межами досяжності. І реакція з боку фонду – готовність надати Алевтині такий літак – суттєво звузила ці межі досяжного.Отже, Алевтина мусила це осмислити й перетворити знову на мистецтво, на проект. Таким був виклик для неї.
Для нас же викликом стала сама концептуальна складність проекту. З одного боку це прекрасна, витончена робота, варта втілення за будь-яких обставин. З іншого – своєрідна планка і рамка, яку ми, нібито, задаємо для інших проектів, котрі потенційно можуть бути підтримані програмою і³. А нам видається необхідним такої планки уникати. Ми хотіли б звести до найменшого значення наше втручання у процес генерування ідей з боку потенційних грантоотримувачів. Хочеться побачити різноманітні проекти і дуже хочеться їх підтримати.

Що ж, побачимо, якими будуть майбутні грантові пропозиції. І надіюся, що вони будуть подібні до проекту «Я запізнююся на літак, на який запізнитися неможливо» лише з точки зору тонкості й неочікуваності.

План для Пирогово

Протягом двох тижнів по ЗМІ прокотилася хвиля, що Музей народної архітектури і побуту, який ми зазвичай назвиваємо просто Пирогово, занепадає та руйнується. Без поглибленого аналізу ситуації пояснення були прості та всім зрозумілі - брак державних та меценатських коштів. Фонд, як основний донор Музею, не міг залишитися осторонь, оскільки за 2 роки підтримки Музею ми з"ясували основну річ - виключно фінансової підтримки для Музею замало. У четвер, 19 серпня, ми провели пресс-чат у Скайпі і розповіли про глибинні проблеми Музею та наші плани щодо подальшої співпраці. Нижче наводимо окремі витяги із тексту. Повну версію чату Ви знайдете на сайті фонду www.fdu.org.ua.

[14:06:34] Olesya Ostrovska-Lyuta: Отже, перше питання Наталії:
[14:06:48] Olesya Ostrovska-Lyuta: Які зараз плани щодо розвитку Музею в Пирогові?
[14:07:26] Olesya Ostrovska-Lyuta: Ми працюємо з Музеєм із 2008 року, і поступово протягом нашої співпраці трансформувався спосіб роботи.
[14:08:20] Olesya Ostrovska-Lyuta: Починали ми зі складання списку великих інфраструктурних робіт, оскільки і сам музей і Академія наук в особі Інституту ім. Рильського наполягали саме на будівельних роботах: електрика, водогін, дороги. Але протягом першого року стало очевидним, що музей не готовий до швидкого втілення великих будівельних проектів. Справа в тому, що за більш, ніж 10 років недофінансування, звичайно ж, не вдалося ні сформувати, ні утримати повноцінний технічний відділ, який міг би розробляти будівельну документацію, забезпечувати технічний нагляд за роботами і т.п.
[14:11:08] Olesya Ostrovska-Lyuta: Частково тому, Фонд брав на себе деякі технічні функції - наш технічний відділ, спеціально сформований для виконання будівельних робіт за всіма проектами Фонду (не лише напрям "Культурне надбання"), постійно надавав консультаційну підтримку Музею. Хід робіт переконав нас, а ми переконали Музей та академію наук, що набагато ефективніше працювати короткими невеликими і дуже конкретними проектами, спрямованими на реставрацію.
[14:13:19] Olesya Ostrovska-Lyuta: Нині ми плануємо відреставрувати максимальну кількість експонатів. Треба пам’ятати, що на нині Музей ще має "в запасі" 10 млн. грн., при тому, що середня вартість реставрації складає близько 250 тис. грн. Це значить, що зробити можна досить багато. Але залишається - все ж таки - питання, як, які відділи, якими силами, хто конкретно працюватиме над цими реставраційними проектами в музеї.
[14:15:32] Olesya Ostrovska-Lyuta: Треба розуміти, що структура музею дуже мало змінилася з радянських часів, і навіть частково було втрачено деякі навики чи спеціалістів. Зараз, скажімо, дуже нелегко знайти підрядників, готових працювати над реставрацією традиційної народної архітектури.
[14:17:01] Olesya Ostrovska-Lyuta: Дозволю собі процитувати колег із львівського скансену (мала з ними телефонну розмову, коли шукали різні пропозиції підрядників на реставраційні роботи): "У нас були дуже гарні майстри, але вони змушені були податися на роботи в Італію-Іспанію"
[14:17:36] Olesya Ostrovska-Lyuta: Тобто, навіть коли є гроші, не завжди легко їх швидко використати з максимальною користю. З цим ми зіткнулися в музеї у Пирогові.
[14:32:05] NatalyLytvynova: так, а тепер якщо можна, про План Лінди Норріс?
[14:32:13] Olesya Ostrovska-Lyuta: Так, звісно :)
[14:34:05] Olesya Ostrovska-Lyuta: Так от: на початку березня цього року ми ініціювали зустріч такої собі "опікунчої ради" нашого проекту в музеї у Пирогові. Зокрема, крім директора музею, присутні були академік Анна Скрипник і академік Мирослав Попович. Ми обговорювали подальшу стратегію проекту. Вже до того моменту було ясно, що нинішня структура музею, яка залишилася у спадок з радянських часів, не відповідає потребам нинішнього часу.
[14:35:57] Olesya Ostrovska-Lyuta: Тому під час тієї зустрічі прийняли рішення провести незалежний аналіз структури музею, її відповідності "світовим зразкам" (тобто, тому, як структуровані успішні іноземні музеї-сканени). Такий аналіз мали б провести фахівці, не залежні ні від Фонду, ні від музею, ні від Академії наук.
[14:37:14] Olesya Ostrovska-Lyuta: Саме тому ми звернулися до Фулбрайтівського стипендіата Лінди Норріс, яка власне робила дослідження українського музейництва. І вже на той момент мала чітку картину того, як працюють українські музеї, і за яких умов. Лінда також має величезний досвід музейної роботи в США.
[14:38:46] Olesya Ostrovska-Lyuta: Відповідно, Лінда запропонувала формат проекту: аналіз програмної, пам’яткоохоронної, адміністративної роботи музею. А відтак, розробка пропозиції стратегічного плану дій, який допоможе музею в Пирогові "допасуватися" до вимог нинішнього дня.
[14:39:08] Olesya Ostrovska-Lyuta: В липні цього року було проведено перші зустрічі, інтерв’ю, аналіз "на місці". На початку жовтня для детальної роботи приїде більша група фахівців. Ми надіємося в результаті отримати рекомендації, які дозволять покращити якість музею.
[14:40:21] Olesya Ostrovska-Lyuta: Як доводилося чути від іноземних музейників: або музей працює на своїх відвідувачів, або зникає. Ми б хотіли, щоб музей в Пирогові тільки розвивався. Відповідно, розвивав свої послуги для відвідувачів.
[14:41:18] Olesya Ostrovska-Lyuta: Наше завдання як Фонду - створити фундамент, на котрому музей зможе розвиватися далі й тоді, коли наш спільний проект закінчиться. Думаємо над тим, аби все ж таки імплементувати всі плани :)

Встреча со звездой

28 июля детишки из онкогематологического отделения г. Донецка встречали долгожданного гостя, защитника ФК «Шахтер» Развана Раца. Эту встречу они ждали с огромным нетерпением, тем более что это было не первое посещение онкогематологии футболистами. Несколько лет назад, благодаря пациенту отделения, малышу по фамилии Чайка, преданному болельщику «Шахтера», горняки уже навещали детей. Отныне такие встречи станут традицией - ведь они приносят маленьким пациентам радость и способствуют их скорейшему выздоровлению.
Правда, в этот раз не обошлось и без сюрпризов. За полчаса до начала мероприятия, когда уже все было готово и ребята из отделения с нетерпением ждали, когда же приедет их кумир, Мирча Луческу срочно сообщил о внеплановой тренировке… Наша встреча была под угрозой срыва, если бы не сотрудники Донбасс Арены, которые позвонили лично тренеру с огромной просьбой отпустить Развана к детям.
Разрешение получено! И вот, наконец, мы увидели радостные лица маленьких болельщиков «Шахтера», когда к ним в детскую комнату, не опоздав ни на минуту, вошел Разван, держа в руках четыре огромных пакета с подарками.
Общение было бурным, веселым и добрым. Время пролетело незаметно. Ребята с восхищением смотрели на своего кумира, задавали ему вопросы, старались просто посидеть рядом с ним, дотронуться до него…
Уходя из отделения, Разван заглянул в палату к малышу, который, к сожалению, не смог вместе с остальными быть на мероприятии, потому что находился под капельницей. Но какую безумную радость мы увидели в его глазах, когда футболист подошел к кроватке. Они сумели пообщаться, пожать друг другу руки, сфотографироваться вместе, тем самым, получив огромный заряд положительной энергии.
До глубины души Развана тронула картина, которую он увидел в тот день. Уезжая из отделения, футболист пообещал детям вернуться на следующий день с подарками от себя лично, которые ему заказали дети. Обещание было выполнено!
Это история со счастливым концом! И это всего лишь малая доля того, что мы можем сделать для выздоровления наших маленьких пациентов!

"УВИДЕТЬ СЕРДЦЕМ"

1 июня 2010 года состоялось открытие фотовыставки "УВИДЕТЬ СЕРДЦЕМ". На выставке были представлены фотографии деток-сирот из разных городов Украины. 5 известных фотографов (Дарья Павлова, Александр Индычий, Анна Гордийчук, Марина Карпий и Дмитрий Ларин) откликнулись на наше предложение и создали настоящие фотошедевры. Фотографии деток нуждающихся в семье получились очень добрыми и позитивными.

Идея этой выставки родилась очень давно. Мы долго думали о том, как сделать так, чтобы процесс съемки не стал для детей стрессом. Но благодаря помощи региональных служб по делам детей и фотографов все прошло хорошо.

Мы очень надеемся, что, увидев детские улыбки и глаза на этих фотографиях, вы уже не сможете их забыть. И если хоть один ребенок найдет долгожданных маму и папу, мы будем невероятно счастливы.

Приходите на выставку, она продлится до 10-го июня в галерее Bottega, г. Киев, ул. Михайловская 22б. Вход свободный.