Кардиохирургия первых часов жизни

“Тот, кто прикоснется к сердцу – навсегда потеряет уважение друзей и будет осужден» - говорили наши предки много столетий назад. А в наше время, на V Украинском форуме Врожденных пороков сердца, эту фразу процитировал Илья Емец, руководитель Центра детской кардиохирургии.
Можно себе представить смелость того, кто впервые решился сделать операцию на сердце, тем самым спасая жизнь другого человека…
Сегодня в мире масса медучреждений в области кардиологии, как взрослой, так и детской. И в этом году Форум был посвящен кардиохирургии первых минут жизни. Главный акцент – наши специалисты впервые в МИРЕ используют пуповинную кровь в кардиохирургии у новорожденных малышей с Врожденными пороками сердца (ВПС). Ведь в Украине ежегодно 5-6 тысяч детей рождаются со сложными пороками, и только операция дает шанс ребенку выжить. По словам Ильи Емца, если объединить не только пороки сердца, но вообще охрану материнства и детства - это была бы лучшая государственная программа в Украине.
Больше всего на свете родители боятся того, что может принести малышу боль. Но как сказала одна мама, сопровождая своего ребенка на операцию: «Я отдаю его для того, чтобы встретить». А ведь отдаем мы его действительно в хорошие руки, потому - что перед украинскими детскими кардиохирургами так и хочется «снять шляпу». Постоянные разработки, исследования, нововведения, проведение сложнейших операций, регулярные стажировки в лучших зарубежных клиниках. И вот результат – мы можем оперировать любые пороки, которых в мире насчитывается свыше 150. Всего в Украине 4 основных центра кардиологии и кардиохирургии для детей – в Киеве, Львове, Донецке и Днепропетровске. И уважение вызывает то, что вот уже 5 лет подряд американская команда из г. Сиетл приезжает в киевский центр чтобы «учиться вместе с нами», проводить совместные операции, обмениваться опытом друг с другом. И когда корреспонденты задали вопрос кардиохирургу из Сиетла о том, будут ли они использовать метод пуповинной крови в США, последовал ответ «Мы привезли своих профессоров, чтобы научиться у вас»…
Благодаря телемосту из Донецка, в Форуме принимали участие наши донецкие специалисты – Игорь Мокрик и его команда. Сейчас они активно занимаются биотехнологиями в кардиохирургии. Также разрабатывается проект создания нового современного корпуса в Донецком центре детской кардиохирургии, при поддержке Фонда, как одного из основных партнеров. Помимо этого мы регулярно оказываем целевую помощь на обеспечение операций детей донецкого центра. Ведь операция на сердце для такого малыша – это его второе рождение.

«Сиротству – нет!» - фонд Рината Ахметова и ФК «Шахтер» объединяют усилия

Вчера, 23 сентября, состоялась презентация нашего совместного партнерства с ФК «Шахтер» - «Сиротству – нет!». Один из футболистов команды – Рустам Худжамов, вместе с женой Стеллой, откровенно рассказал о том, что они усыновили ребенка. У нас было очень много переживаний, ведь тема очень тонкая и деликатная. Но все прошло в абсолютно доброжелательной атмосфере.
Маленький Женя (ему в октябре исполнится 2 годика) с первых минут покорил всех в зале, и многочисленную прессу и главного тренера команды Мирчу Луческу. Абсолютно счастливый ребенок, с довольным видом сидел на руках у Рустама, бегал по залу, а самое главное с самой настоящей детской искренностью называл Рустама и Стеллу «мама» и «папа». Присутствующие тихо перешептывались друг с другом о том, какое поразительное сходство у папы с ребенком, а какая у них любовь, а как он ласкового его обнимает и т.д. Глядя на них, сразу понимаешь это его родители, именно они должны были появиться в жизни малыша. Отвечая на вопросы журналистов Рустам сказал, очень важную вещь: «…надо отбрасывать все свои сомнения и усыновлять ребенка, потому что сомнения – это ничто по сравнению с ребенком».

Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України» оголошує запуск програми грантів для незалежних мистецьких проектів і³ [ідея – імпульс – інновація].

Отже, нарешті! Нарешті ми запускаємо програму грантів для митців та інших авторів незалежних проектів. Ми хотіли, щоб назва нашої програми відбивала те, як програма себе бачить. Тому назвали її і³ [ідея-імпульс-інновація]. Для нас програма – це певний імпульс, який – будучи наданий вартісній ідеї – призведе до інновації. Бо ж українській культурі вкрай потрібні новації. Звідси ця тричленна структура: ідея – імпульс – інновація. І звідси і³. Але це ще не все. Трійка стосується і типів грантів, які надаватимуться в рамках програми: гранти на створення мистецького/культурного продукту для інституцій, гранти на створення того-таки продукту для окремих митців, тобто, як ми це називаємо, індивідуальних авторів, і гранти на професійні подорожі. При чому, оці останні потрібні надзвичайно. Бо ж для того, щоб людина могла вільно працювати в царині культури, їй треба не лише мати фінансову підтримку. Їй треба їздити і дивитися. І їздити якнайчастіше. Програма і³ спрямована й на те, щоб стимулювати мобільність у культурному середовищі. Бо ж усі ми розуміємо, що культура давно втратила локальний вимір і є явищем міжнародним. Не вірте тим, хто каже, що митець має відгородитися від усього світу у власній майстерні :) Митець, режисер, актор, критик, куратор і письменник – всі вони повинні подорожувати і насичувати своє око.
А також вчитися і вчити інших. Отже, нарешті! Нарешті запускаємо програму і³, яка має стати реакцію на всі ці виклики.

Проект Алевтини Кахiдзе "Я запiзнююся на лiтак, на який запiзнитися неможливо"

Проект Алевтини Кахідзе «Я запізнююся на літак, на який запізнитися неможливо» став викликом і випробуванням і для Алевтини, і для нас – вже на самому початку програми. По-перше, ми хотіли підтримати і наголосити цю метафору – відкритості й готовності реагувати на запотребування мистецького середовища. Хоча для нетренованого ока ці запотребування можуть виглядати – гмммм – дивно чи, принаймні, неочікувано. Але довгі роки роботи в царині культури навчили: як би дивно не виглядала річ на початку, вона може обернутися на вкрай потрібну, без якої абсолютно не можлива діяльність у цій сфері. Чого варті самі закупівлі соломи і очерету для Музею народного побуту в Пирогові (а це ще один наш проект).

Так от, Алевтині був потрібен власний літак – прийнамні так здавалося з першого погляду. Насправді, вона просила, аби власнийк літака нарисував землю з приватного борту. Звичайно ж, лист Кахідзе не можна було сприймати буквально.
Це було звернення до неможливого. І саме про це йшлося у її проекті для виставки «Безкрайня сфера» куратора Томаса Труммера (Siemens artprogram).

Йшлося про картинки, які б нарисував власник літака, як про таке, що не може сповнитися в реальності, є поза межами досяжності. І реакція з боку фонду – готовність надати Алевтині такий літак – суттєво звузила ці межі досяжного.

Йшлося про картинки, які б нарисував власник літака, як про таке, що не може сповнитися в реальності, є поза межами досяжності. І реакція з боку фонду – готовність надати Алевтині такий літак – суттєво звузила ці межі досяжного.Отже, Алевтина мусила це осмислити й перетворити знову на мистецтво, на проект. Таким був виклик для неї.
Для нас же викликом стала сама концептуальна складність проекту. З одного боку це прекрасна, витончена робота, варта втілення за будь-яких обставин. З іншого – своєрідна планка і рамка, яку ми, нібито, задаємо для інших проектів, котрі потенційно можуть бути підтримані програмою і³. А нам видається необхідним такої планки уникати. Ми хотіли б звести до найменшого значення наше втручання у процес генерування ідей з боку потенційних грантоотримувачів. Хочеться побачити різноманітні проекти і дуже хочеться їх підтримати.

Що ж, побачимо, якими будуть майбутні грантові пропозиції. І надіюся, що вони будуть подібні до проекту «Я запізнююся на літак, на який запізнитися неможливо» лише з точки зору тонкості й неочікуваності.